Кліматичний парадокс

Кліматичний парадокс

Які загрози та можливості для України несе вихід США із Паризького договору?

Для будь-якого фахівця, який досліджує глобальні зміни клімату заява Дональда Трампа про вихід США із Паризького договору виглядає парадоксально, як мінімум, з трьох причин.

По-перше, тому що ключова роль у розробці та підписанні цієї угоди належить саме Сполученим Штатам. Після десяти з гаком років досить різкої, системної та багато в чому аргументованої критики Кіотського протоколу, після безуспішної спроби заключити нову угоду в Копенгагені (в 2009 році) США стали не просто активним учасником, а лідером процесу на глобальному рівні. Це дозволило американцям врахувати всі свої інтереси і залучити в процес більшість країн світу.

По-друге, на відміну від Кіотського протоколу, Паризький договір не містить обов’язкових нормативів щодо зниження викидів парникових газів, не ділить країни на «розвинені» (зобов’язані скорочувати викиди) та «такі, що розвиваються», не створює глобальних органів контролю. Договір оснований на добровільних зобов’язаннях кожної з країн внести посильний вклад у вирішення проблеми зміни клімату. Кожен учасник може взяти на себе такі зобов’язання, які не спричиняють економічний спад і в той же час призведуть до більш раціонального використання природніх ресурсів.

По-третє, парадоксальність сьогоднішньої позиції США полягає в тому, що вийти із Паризького договору «прямо зараз» не можна. Договір вже вступив в юридичну силу, але реально діяти почне в 2020 році. Скоріш за все зараз обговорюються аспекти передчасного виходу, але по діючим сьогодні нормам здійснити його на практиці можна тільки в останній рік президенства Дональда Трампа.

Не дивлячись на це, наміри США вийти із договору залишається доволі тривожним сигналом. Так як саме Америка виступила лідером процесу, її вихід може спричинити «ефект доміно» – зокрема, варіант виходу обговорюється сьогодні вже на рівні наукових спілок Великобританії.

Але це ще на найбільша проблема. Сьогодні на міжнародному рівні йде розробка механізмів і правил, які дозолять втілити в життя Паризький договір і не виключено, що при відсутності лідерства США, принципові підходи, закладені в договорі, доведеться переглянути. В загальному буде прийнята спроба повернутись до принципів Кіотського протоколу з його обов’язковими нормами та жорсткими зобов’язаннями. Ні до чого хорошого це не привиде, так як Кіотський протокол так і не проявив свою ефективність на глобальному рівні: зниження рівня викидів не скоротилось, а Китай, для прикладу, за час дії протоколу навпаки наростив викиди в 30 разів.

Проте зниження активності США в процесі може принести не лише загрози, а й можливості. Місце лідера як правило довго не пустує. Можливо ми дуже скоро станемо свідками появи нових альянсів і коаліцій країн, розташованих на різних континентах, які захотять перехопити ініціативу. Поки рано говорити про конкретні речі, але уже сьогодні зрозуміло, що великий інтерес до реалізації Паризького договору в повному обсязі проявляють – і знову парадокс! «нафтові країни», розташовані як в Перській затоці, так і в Південній Америці.

Для України зробити екосистему пріоритетом державної політики – не мрія, а жорсткий економічний розрахунок

Ситуація надає можливість і для України. Вийшовши в активну позицію на подальших переговорах за Паризьким договором ми можемо зробити реальну заявку на глобальне або як мінімум регіональне лідерство. Ми можемо, наприклад, виступити з ініціативою створення регіонального Союзу, націленого на вирішення кліматичних проблем. Ми можемо виступати з інноваційними пропозиціями по реалізації механізмів Паризького договору, власне Україна вже розпочала це робити запропонувавши всім країнам-учасницям включити в угоду механізм індексу екологічного балансу.

Але таку заявку необхідно підкріпити діями у нас вдома. Тобто зробити екосистему пріоритетом державної політики. І це не мрії романтика, а жорсткий економічний розрахунок. Вплив екосистемних факторів на економіку буде лише зростати. Уже сьогодні правила СОТ дозволяють вводити обмеження на імпорт з країн які не працюють над зниженням техногенного впливу на природу. Що може означати як втрату ряду зовнішніх ринків, так і можливість захисту свого – в залежності того, яку стратегію ми виберемо. Вже завтра наше сільське господарство може зіткнутися з проблемою падіння врожайності традиційних для України культур в зв’язку із змінами кліматичних умов. А про необхідність інноваційних рішень для енергетики, транспорту, інфраструктури і говорити не приходиться. Реструктуризувати економіку нам все одно доведеться через російську агресію і втрати промислових потужностей. Чому б в такому випадку не провести реструктуризацію, поставивши головним питанням екологічний баланс? Адже досвід того ж Євросоюзу показує, що це не тільки благородно, але і вигідно.

Тарас Бебешко

focus.ua