Фактор незалежності і крихке майбутнє України

Фактор незалежності і крихке майбутнє України

Розмірковуючи на тему революційних подій столітньої давності і їх безпосереднього впливу на Україну, приходиш до однозначного висновку – занадто багато критичних чинників зійшлися воєдино і привели, до здавалася не реальної навіть для «вождів пролетаріату», практичної реалізації утопічних ідей побудови комунізму.

В ході подальшого глобального соціального експерименту з усіма його позитивними, але частіше негативними моментами, було фактично сформовано нинішне обличчя України. В результаті провалу ідей всесвітнього світлого майбутнього нам була, буквально, подарована довгоочікувана незалежність. Чи була Україна готова до такого подарунку, чи знала, як нею розпорядиться і що з цією радістю робити? На жаль не була. На відміну від тієї ж Прибалтики або Польщі ми не змогли прагматично скористатися перевагами і плюсами так званого «Совка», правильно перебудуватись. В глобальному плані з 1991 року Україна плавно деградує, паразитуючи на уламках ненависного «совкового» спадку.

Події на Донбасі і в Криму є прямим наслідком і логічним ходом течії цієї самої деградації. Наше суспільство вважає за краще традиційно звинувачувати в усьому зовнішні сили, в даному випадку – горезвісний «Мордор» і складати у себе в головах помилково-трагічну картину квітучої «Неньки України» на яку віроломно напали злі москалі, геть забуваючи про те, що основною причиною є не їх зрадлива сила, а непроглядна слабкість і немічність України як окремого і незалежної держави. Те, що Росія є, була і буде, завжди, є головним ворогом української держави, зрозуміло апріорі і наша слабкість завжди буде для уявних «Великоросія» сигналом до дії.

Складно визнати, що основна проблема полягає в нас самих, а не в зовнішніх силах і якісь 300-400 років тому від незалежності української держави вже давно б і сліду не залишилося. З усього зазначеного виникає логічне запитання – а чи потрібна Україні незалежність? Що змінилося за 26 років?

В переважній більшості, індивіди і соціальні групи в українському соціумі гнітюче успішні в соціальному канібалізмі, люди з ненавистю поїдають один одного, грабують, ненавидять, зневажають. Національною ідеєю суспільства від депутата до двірника стало урвати все що погано або добре лежить, а після – хоч потоп. Як казав класик українського походження – «розруха не в клозетах, а в головах».

Тому нам всім потрібно усвідомити прості істини необхідні для зміни і формування нової інтерсубєктивності громадського порядку:

1. До нашої країни і кожного з нас, як в глобальному, так і в індивідуальному плані, ні кому немає діла, нам ніхто і нічого не винен і просто так нічого не дасть.

2. Все, що відбувається навколо нас – це в першу чергу наших рук справа і ми є основна причина всіх успіхів і невдач.

3. Тільки ми самі відповідаємо за наслідки своїх дій або бездіяльності, і тільки ми самі є причиною сформованих результатів.

4. Будь-яке категоричне судження під багатополярному і неоднорідному українському суспільстві веде виключно до роздробленості, а, значить, слабкості і програшу.

5. Майбутнє України може бути побудовано виключно на ідеях консолідації та максимальної гнучкості у всіх спірних питаннях.

Якщо ми вибрали і нам потрібна Незалежність, то значить, ми всі відповідальні за те, що відбувається і буде відбуватися в незалежній Україні.

«… Якщо окрема людина змінить свої переконання, на інтерсуб’єктивності це не відіб’ється. Але якщо більшість людей, що складають цю «мережу», помре або змінить свої уявлення, то інтерсуб’єктивності явище мутує або зникне».

hvylya.net