Врятувати українську науку. RE:ФОРМА
Eurolife News

Врятувати українську науку. RE:ФОРМА


Чи зможе держава втримати вчених на 100 доларах зарплати? Коли українські дослідники отримають обіцяні мільярди та хто їх розподілятиме? Про те, як зробити українську науку інвестиційно привабливою — у програмі RЕ:ФОРМА.

Молодим тут не місце

Конференція TEDxKyiv-2015. На сцені молодий чоловік з довгим волоссям і іспанською борідкою. Він говорить до публіки стиха, але виразно: «Я заробляю менше 100 доларів в місяць. Цього замало навіть для того, щоб зняти квартиру на околиці. Я немодний, я маргінал, «лузер», бо так є в Україні. Але щоранку я приходжу в свою лабораторію, дістаю з голови щура маленькі нервові клітини, кладу їх під мікроскоп і бачу, як вони спілкуються за допомогою дуже слабких електричних струмів. Я можу «вмикати» і «вимикати» гени. І це мене надихає».

Олексій Болдирєв, нейрофізіолог: «Ця коробочка з препаратами коштує більше, ніж річний бюджет нашої лабораторії…»

Промовець на сцені — це Олексій Болдирєв, нейрофізіолог. Олексій працює в Інституті фізіології ім. Богомольця при НАН України. Він є типовим прикладом молодих українських вчених, які досі працюють в Україні, всупереч несприятливим умовам, будучи справжніми ентузіастами науки.

Таких як Олексій залишається все менше. Точної статистики немає, але заступник міністра освіти і науки Максим Стріха каже, що за 25 років кількість наукових співробітників в Україні зменшилась майже в 5 разів. Ця оцінка виглядає правдоподібною: якщо брати науковців, які працюють в структурі Національної академії наук, то з 1991 року їх було 89 тисяч. Сьогодні — близько 18 тисяч.

Максим Стріха, заступник міністра освіти і науки: «Науковці не будуть палити шини — просто тихо емігрують»

Чи потрібна бідному наука?

Головна причина, чому українська наука стала поганим місцем для роботи, очевидна. Це — низьке фінансування. За 25 років бюджет на науку жодного разу не виконували — у 2015 році замість 34 мільярдів в бюджеті знайшли 3,7 мільярда, тобто лише десяту частину.

Дослідження не є дешевим заняттям. В лабораторії Інституту ім. Богомольця Олексій Болдирєв дістає зі звичайного холодильника картонну коробочку. Всередині — кілька маленьких пробірок з матеріалом для синтезу РНК, необхідного для щоденних досліджень. Вартість коробочки — 25 тисяч гривень. На цей рік бюджет лабораторії складає 20 тисяч.

Такою є ситуація і в інших дослідницьких інститутах. Віце-президент НАНУ Анатолій Загородній говорить, що фінансування науки цього року складає менше 0,3% ВВП. В Європейському союзі рекомендований показник — 3%. Щоб вкластися в куций бюджет, науковцям платили лише за три робочих дні на тиждень. Близько 5 тисяч працівників НАН скоротили.

Анатолій Загородній, віце-президент НАНУ: «Цього року нам довелося скоротити 5 тисяч науковців»

«Наука — це та сфера, де працюють люди інтелігентні, — пояснює Максим Стріха, чому науковці завжди бувають крайніми, коли в країні економічні негаразди. — І де найменше шансів, що будуть протестувати, палити шини, а, скоріше, просто тихо емігрують. Бо попит на наші голови є».

За словами Болдирєва, в Україні науку сприймають як дорогу іграшку. Або кажуть — ідіть у бізнес, самі на себе заробляйте, якщо ви такі мудрі!

«Ви ж не кажете солдату — йди в бізнес, зароби на себе, а потім постій на передовій під «градами». Бо це є суспільно важлива робота — захищати батьківщину. Але наука це така ж суспільно потрібна наука. Тільки вона потрібна не зараз, а в майбутньому, якщо ми хочемо розвитку».

Те, що для Олексія Болдирєва є аксіомою, не є настільки очевидним для багатьох українців. Саме тому Олексій разом з іншими вченими-однодумцями витрачають вільний час на популяризацію науки. Окрім виступів на таких публічних заходах як конференція TED, вони проводять відкриті лекції і інтернет-портал «Моя наука» (my.science.ua). Але така кампанія, що проводиться зусиллями волонтерів не може швидко принести плоди. Чи є час в української науки на те, щоб переконати суспільство у своїй потрібності?

«В нас дуже малий резерв часу, — каже заступник міністра Максим Стріха. — Якщо зараз підуть ті, кому вже за 70 років, а молоді не займуть їх місце, ми назавжди втратимо тяглість наукових шкіл. А це значить, що ми вже ніколи не відродимо науку. В нас просто не вистачить грошей почати все з нуля — це фантастично дорого».

Президент НАНУ Борис Патон зміг зберегти наукову базу, але ресурс спадку СРСР вже майже вичерпано

25 років консервації

Брак фінансування — ключова проблема для української науки. Але не єдина. Наукова галузь майже не реформувалася від часів розпаду СРСР. Почасти це було пов`язано з дуже консервативною позицією НАНУ на чолі з беззмінним Борисом Патоном. 97-річний Патон — людина-легенда. Він очолив Академію ще за Хрущова, а цього року рада академіків переобрала його президентом ще на 5 років. Патону ставлять в заслугу те, що попри дуже несприятливу кон`юктуру, він зумів, наскільки це було можливо, зберегти, принаймні теоретичну науку, на досить високому рівні, що залишився Україні в спадок від СРСР. Щоправда, мінуси 25 років консервації теж очевидні.

Скажімо, «ручна» система розподілу бюджетних грошей успадкована від радянської доби: Кабінет міністрів визначає річне фінансування. Розпорядниками коштів є НАНУ та галузеві академії наук (Медична Академія, Аграрна Академія, Педагогічна Академія ітд), а також Міносвіти, яке розподіляє гроші між Університетами. Левова частка грошей — понад 99% — це так зване базове фінансування. На конкурсні наукові дослідження залишається менше одного відсотка. Ці гроші розподіляють через Державний фонд фундаментальних досліджень при міністерстві Науки та освіти. Керівний Склад Фонду — рада з 25 осіб, яких призначає Кабмін за поданням міністра освіти і науки.

Крім того, наукова спільнота фактично не має свого представництва в Уряді.

Реформа з «майданним» походженням

Все це має змінити новий реформаторський Закон про наукову та науково-технічну діяльність. Його особливість в тому, що писали його самі науковці, здебільшого молоді вчені.

Юлія Безвершенко, співавторка закону «Про наукову і науково-технічну діяльність»: «Після Майдану хтось пішов в АТО, а ми вирішили написати закон».

«Після Євромайдану створилося багато експертних волонтерських осередків, — розповідає Юлія Безвершенко, молодший науковий співробітник Інституту теоретичної фізики ім.Боголюбова і співавторка закону. — Держава не виконує свої функції, і їх почали виконувати люди. Хтось пішов в АТО, а ми прийшли в Міністерство освіти і науки і сказали: ми вам напишемо нормативну базу для реформи. Потім прийшли в комітет Верховної ради і написали закон».

Закон про наукову та науково-технічну діяльність, ухвалений 25 листопада 2015 року, передбачає поступове збільшення фінансування науки до європейських 3% ВВП. Досягти цього показника планується у 2025 році.

Також в законі йдеться про створення при Кабінеті міністрів  Національної ради з питань науки та технологій, яку очолює прем’єр-міністр. Нацрада складається з двох комітетів — Адміністративного і Наукового — по 24 члени в кожному. Перший формується з міністрів або їхніх заступників, керівників Національної академії наук України і ВНЗ, керівників великих наукоємних підприємств. Другий — з провідних науковців з бездоганною репутацією, які не є керівниками наукових установ. Відбором членів Наукового комітету займається Ідентифікаційний комітет з 9 науковців (3 українців і 6 іноземців). А Ідентифікаційний комітет у свою чергу обирає Спеціальна Контрольна Комісія, сформована зі вчених, які очолюють міжнародний рейтинг Scopus за кількістю публікацій в закордонних наукових виданнях.

Така складна система потрібна для гарантій незалежності нового органу та для попередження можливих корупційних ризиків. Адже Науковий комітет є одночасно Наглядовою радою Національного фонду досліджень. Цей Фонд оголошуватиме державні гранти на проведення перспективних досліджень. Гроші для Фонду закладаються в бюджеті окремим рядком, але скільки саме — в законі не визначено. Недержавні джерела наповнення Фонду — зокрема через пожертви від бізнесу і приватних осіб — також досі не врегульовані. На заваді цьому стоїть застаріле бюджетне законодавство, зокрема положення про фонди як бюджетні установи.

Створення Національного фонду досліджень дозволить талановитим вченим діставати гроші на дослідження

Тож, Закон про наукову і науково-технічну діяльність — це лише перший крок у реформуванні української науки. А як це робили інші пострадянські країни — побачимо на прикладі Литви.

Як у них. Литва та її Долини

Литва почала прощатися з радянським спадком в 1994 році, коли запровадила міжнародні стандарти в академічній освіті – бакалаврат, магістратуру та докторантуру. В 2006 внесли зміни в закон про Вищу освіту – Латвія повністю приєдналася до Болонського процесу. Крім того, було закріплено принцип якісного доступу до вищої освіти та досліджень, врегульовано управління вишами та дослідницькими інститутами.

У 2009 році було ухвалено новий закон Про вищу освіту та наукову діяльність, який суттєво реорганізував систему наукових установ та спосіб їхнього фінансування. Основним принципом було проголошено конкурентоздатність. Аби її підвищити уряд суттєво скоротив кількість дослідницьких установ шляхом об’єднання – замість 14 інститутів з’явилися 5 профільних центрів. Так на базі Інститутів екології, ботаніки, геології та географії створили Центр природних досліджень, а Інститути імунології, експериментальної та клінічної медицини об’єднали в Центром інноваційної медицини. Ще 17 Інститутів були інтегровані в університети.

Литовці провели глибоку реформу наукової галузі 7 років тому

Крім того, було створено 5 так званих долин – центрів, де спільно працювали студенти, дослідники та наукомісткий бізнес. Така кооперація суттєво підвищує прибутковість науки. Найбільша з Долин – Саулетекіс, що в перекладі з литовської означає «схід сонця». Вона об’єднує три центри, в яких працюють понад 800 науковців. Спеціалізується на лазерних технологіях та інженерії. Один із проектів Долини – розвиток у співпраці із США одного з найпотужніших лазерів у світі, який буде використовуватися у провідному європейському науково-дослідному комплексі ELI-Beamlines в Чехії. А в нанолабораторії комплексу розробили штучну рогівку і тепер людям, які потребують її заміни не потрібно чекати донора.

Інші дослідницькі центри працюють в галузях біотехнологій та довкілля, енергетики майбутнього та механотроніки, агротехнологій та досліджень моря.

Створення такої системи було б неможливим без зміни принципу фінансування. Була запроваджена конкурентна система. В 2009 році заклади отримували 70% базового фінансування. За решту тридцять відсотків потрібно було поборотися і довести важливість своєї роботи на фоні конкурентів. В 2011 базове фінансування вже складало 50%. Інша половина – гранти, які роздавалися на конкурентній основі. При цьому базове фінансування в абсолютних цифрах залишилося майже незмінним.

Джерело: hromadske.ua