Торг тут недоречний. Що варто пам'ятати політикам,

Торг тут недоречний. Що варто пам’ятати політикам, розмірковуючи про долю Криму

За минулий місяць в медіа не раз спливала тема можливого обміну Криму на припинення війни в Донбасі. В кінці грудня німецька Bild опублікувала статтю, де повідомлялося, що колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер заради запобігання нової холодної війни пропонує Заходу закрити очі на анексію і визнати право Росії на панування в колишніх радянських республіках.

Незабаром масла у вогонь підлив український бізнесмен Віктор Пінчук, опублікувавши в The Wall Street Journal колонку про те, що заради досягнення миру Україні потрібно бути готовою до компромісів. Серед іншого він назвав тимчасову відмову від заявленої мети вступити в ЄС і НАТО і запропонував на 15-20 років забути про Крим. За цей час Україна повинна зміцніти настільки, щоб всі кримчани захотіли в ній жити.

У тренді виявилася і народний депутат Надія Савченко. Днями вона заявила, що звільнення Донбасу мирним шляхом приведе до здачі Криму на невизначений період.

Є речі і гірше війни: боягузтво гірше, зрада гірше, егоїзм гірше“, – Ернест Хемінгуей

На ці заяви відомі кримчани, які живуть в Києві, реагують оперативно і адекватно. Наприклад, народний депутат, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров на засіданні Верховної Ради назвав висловлювання Савченко глибоко образливим, цинічним і зрадницьким по відношенню до всіх громадян України і кримськотатарському народу. Але набагато цікавіше читати “підзамочні” (тільки для перевіреної аудиторії) пости жителів Криму в соцмережах. Деякі з них, не вірячи в збіги, переконані, що мова йде про підготовку громадської думки, і пропонують виділити в Лук’янівському СІЗО місця для авторів подібних висловлювань. Хтось намагається апелювати до розуму, помічаючи, що йти на поступки Путіну – тільки розохочує його, адже будь-який договір він буде вживати так само, як Будапештський меморандум, який гарантував недоторканність українських кордонів. Є ті, хто вважає компроміс підлістю по відношенню до кримчан, які вже сидять в російських в’язницях або ходять на допити, як на роботу, тільки через те, що посміли заявити про незгоду з анексією. Всі ці пости об’єднує одне – обурення і образа.

Політикам варто пам’ятати, що, коли наші кримські співгромадяни чують фразу “Крим, звісно, ​​український, але …”, вони готові обкласти її автора матом, оскільки єдина конструкція, яка їх влаштовує, – “Крим український”. Без всяких “але”.

focus.ua