Солодка контрреволюція

Солодка контрреволюція

Два революційних удари не вбили систему, навпаки вона перегрупувалася і переходить в тихий наступ. Українцям пора приготуватися і сформувати нову повістку, але головне – не розчаровуватися.

Цілком можливо, що я чогось не розумію і майже напевно не помічаю. Але думаю, в Україні починається щось таке, що можна назвати солодкою контрреволюцією. А про що ще говорить “розмазування по стінці антикорупційних активістів, пресинг колишніх союзників Саакашвілі і Садового, договорняки з екс-регіоналами на півдні і сході і серія авторитарних Законів, замаскованих під патріотичну необхідність?

Якби Україна була нормально функціонуючою демократією і вільним ринком, всі ці речі можна було б трактувати як звичайну боротьбу за владу. Але наша країна не нормальна. В іншому випадку не було б двох революцій з вимогою нормалізації життя, із головною цілю – системою неформальних зв’язків, забезпечуючих економічні преференції тим, хто має доступ до влади.

На 13-му році після першого Майдану і третьому році після другого можна констатувати: два революційних удари систему не вбили, навпаки вона перегрупувалася і переходить в тихий наступ. Звичайно, 2017- й не схожий на 2007-й. Ніколи раніше Україна так не просувалася шляхом реформування, як зараз. Але поворотної точки досягти не вдалося. Те, що описувалося в президентській стратегії Україна 2020 фразою “Вийти на траєкторію стабільного розвитку”, залишається недосяжною метою.

Це не тільки мої висновки, а й експертів, які зібралися нещодавно на міжнародній конференції в шведському місті Уппсала. Панель обговорення називалася Україна: 25 років розчарувань. Оцінки учасників зводились до наступного: якщо в Україні нічого кардинально не зміниться, нас чекають нові 25 років нестабільності.

В умовах хаосу важливо зберегти ясність думок. Тут допомагає знання історії. А історія показує, що успішних революцій дуже мало. І без контрреволюційної фази не обійтися. При цьому все одно, коли саме вона настає через рік (як це було під час весни народів у 1848) або через 70 років, як в випадку російської революції 1917-го. Інше питання: яку форму вона набуває? В українському випадку солодка контрреволюція – не найгірший варіант. Альтернативним сценарієм могла бути путінська Новоросія або популістська контрреволюція у виконанні Юлії Тимошенко.

Однак усвідомлення гірших варіантів не означає згоду з цим. Контрреволюція не є завершальною стадією революції. Після того, як на практиці відпрацьовуються різні сценарії, встановлюється певний баланс між революційними і конрреволюційними процесами, і тільки тоді визначається майбутня траєкторія розвитку. Про революцію 1848 року говорять як про поворотну точку з поворотом, що не відбувся. Але через пару десятків років головні її вимоги – парламентська демократія і національна держава – стали буденною банальністю.

Ближче до нас і географічно, і хронологічно приклад Польщі. Там після перемоги оксамитової революції 1989-го до влади в 1995-му прийшов колишній партійний функціонер Олександр Кваснєвський. Ця польська оксамитова контрреволюція (термін Адама Міхніка) стабілізувала порядок денний і зробила з Польщі одну з найуспішніших в економічному плані країн Європи. Чи вдасться сьогоднішній польській владі “збити” державу з цієї траєкторії? Подивимося. Але їм було б набагато легше, якби не оксамитова контрреволюція 1994 року.

Тому, якщо допущення вірно і в Україні почалася «солодка контрреволюція» громадянському суспільству пора формувати новий порядок денний.

По-перше, не варто розчаровуватися. Контрреволюційна пропагандистська машина зараз намагається нав’язати думку, що в українській політиці немає і не може бути чесних людей. Таке поголовне натирання має переконати, що система непереможна і боротися з нею марна трата часу. Тут варто протиставляти тезу: реформи не трата часу, вони просто вимагають більше часу, і Україна купила собі цей час і двома майданами, перемогою в російській війні і появою нового покоління, ровесників української незалежності.

По-друге, потрібно зрозуміти самим і донести до інших, де знаходиться яйце і голка, в якій прихована смерть Кощія Безсмертного. Моя гіпотеза: в судовій системі і закритих партійних списках. Але допускаю, що вона може бути неповною.

По-третє, пора готувати третій Майдан – біля виборчих урн. До наступних виборів ще два роки. Вистачить часу для низького старту і перемоги – якщо не в 2019-му, то в 2024-му.

А головне: знову настав час для морального диссиденства. Україні потрібні люди, здатні плисти проти течії. Люди, які не словами, а діями переконають, що є цінності, заради яких варто жити і які не замінять ніякі солодощі світу.

Ярослав Грицак

nv.ua